Голокост: історія

Голокост: історія. Антиєврейська політика нацистської Німеччини.
Голокост в Європі та СРСР. Єврейський Опір

Антиєврейська політика нацистської Німеччини (1933-39 рр..)

Антисемітська ідеологія була покладена в основу програми Націонал-соціалістічеcкой партії Німеччини (NSDAP), прийнятої в 1920, і обгрунтована в книзі Гітлера «Моя боротьба». Після приходу до влади в січні 1933 Гітлер проводить послідовну політику державного антисемітизму. Її першою жертвою стала єврейська громада Німеччини, що налічувала більше 500 тис. чоловік. «Остаточне рішення» (від нім. Endlosung) єврейського питання в Німеччині, а пізніше в окупованих нацистами державах передбачало декілька етапів. Перший з них (1933-39) полягав у примушенні євреїв до еміграції за допомогою заходів законодавчого характеру, а також пропагандистських, економічних і фізичних акцій проти єврейського населення Німеччини.

1 квітня 1933 нацисти організували по всій країні «бойкот єврейських магазинів і товарів». Через 10 днів був прийнятий Декрет, що визначає статус «неарійців», який був присвоєний євреям. Вони виганяли з державної служби, зі шкіл та університетів, медичних установ, засобів масової інформації, армії і судових установ. Нацистська пропаганда небезуспішно створювала з євреїв образ «внутрішнього і зовнішнього ворога», винного у всіх бідах країни. 10 травня 1933 в Берліні відбулося масове спалення книг, написаних «неарійців».

Прийняті у вересні 1935 на з'їзді нацистської партії в Нюрнберзі закони «Про громадян рейху» і «Захисту німецької честі і німецької крові», а також прийняті два місяці по тому поправки до них юридично оформили позбавлення євреїв Німеччини всіх політичних і громадянських прав. Наступні законодавчі акти примусово зобов'язували євреїв власників підприємств і фірм передати їх «арійців». Чоловікам і жінкам з неєврейських іменами наказувалося вписати в паспорти «Ізраїль» або «Сара» (згодом також літеру «J», від нім. Jude єврей). Після аншлюсу Австрії створюється спеціальне бюро для «добровільної еміграції євреїв» на чолі з начальником «єврейського відділу» Управління Імперської безпеки Рейху (РСХА) К. Ейхманом.

Що відбулася 5 липня 1938 у французькому місті Евіан-ле-Бен міжнародна конференція з проблем єврейських біженців показала, що ні одна країна Заходу не готова прийняти євреїв Німеччини. Символом байдужості до їхньої долі став пароплав «Сент-Луїс» з єврейськими біженцями на борту, не допущений в територіальні води спочатку Куби, а потім США.

У листопаді 1938 світ був приголомшений подіями «Кришталевої ночі», організованими гестапо у відповідь на вбивство в Парижі німецького дипломата, вчинене після насильницької депортації до Польщі 15 тис. євреїв. У ніч з 9 на 10 листопада були спалені або зруйновані всі 1400 синагог Німеччини, розграбовані єврейські будинки, магазини, школи. 91 єврей був убитий, кілька тисяч поранено, десятки тисяч відправлені до концентраційних таборів. На єврейську громаду Німеччини була накладена контрибуція в 1 млрд. марок «за заподіяний збиток». 24 січня 1939 Герінг видав розпорядження «Про невідкладні заходи щодо прискорення єврейської еміграції з Німеччини». В цілому напередодні Другої світової війни Німеччини покинуло понад 300 тисяч євреїв. Більш швидким темпам еміграції перешкоджали висока ступінь асимілювання німецьких євреїв, неможливість масового виїзду не тільки на територію Палестини, яка перебувала під мандатом Великобританії та незацікавленою в єврейських переселенців, але й в інші держави світу.

«Остаточне рішення» єврейського питання в Європі

Після захоплення Польщі під контролем нацистів виявилося більше 2 млн. євреїв цієї країни. 21 вересня 1939 був виданий наказ шефа РСХА Р.Гейдріха про створення спеціальних єврейських кварталів (гетто) у містах поблизу великих залізничних станцій. Туди ж переселялися євреї з прилеглої сільської місцевості. Перше гетто було створено у м. Петроком-Трибунальського в жовтні 1939. Найбільше гетто Європи знаходилося у Варшаві (створено в кінці 1940). Тут 500 тисяч євреїв третина населення міста були розміщені на вулицях, що складали не більше 4,5% території Варшави. Нестача харчів, хвороби та епідемії, непосильна праця вели до величезної смертності. Проте такі темпи знищення євреїв не влаштовували нацистів. На проведеній 20 січня 1942 в передмісті Берліна Ван-Зеє конференції, підготовленої Гейдріхом і Ейхманом, був винесений смертний вирок 11 млн. євреям 33 країн Європи. Для їх знищення на території Польщі (в Хелмно, Собіборі, Майданеку, Треблінці, Белжец і Освенцімі) створювалося 6 таборів смерті. Головним з них (з використанням газових камер і крематоріїв) став побудований поблизу міста Освенцім табір знищення Аушвіц-Біркенау, де загинуло понад 1 млн. 100 тисяч євреїв з 27 країн.

Євреї усіх окупованих нацистами країн підлягали реєстрації, їх зобов'язували носити пов'язки або нашивки з шестикінечний зірками, платити контрибуцію і здавати коштовності. Вони були позбавлені всіх цивільних і політичних прав, полягали в гетто, концентраційні табори або депортували. У таборах смерті і гетто на території Східної Європи (включаючи окуповані області СРСР) були знищені 200 тис. євреїв Німеччини; 65 тис. Австрії; 80 тис. Чехії; 110 тис. Словаччини; 83 тис. Франції; 65 тис. Бельгії; 106 тис . Нідерландів; 165 тис. Румунії; 60 тис. Югославії; 67 тис. Греції; 350 тис. Угорщини. Переважна кількість мирних громадян всіх цих країн, які загинули від рук нацистів та їх пособників, склали євреї. Найбільш відчутні жертви (понад 2 млн. осіб) зазнала єврейська громада Польщі (крім цього більше 1 млн. колишніх польських євреїв загинули на територіях, що відійшли восени 1939 до Радянського Союзу).

Голокост на території СРСР

Систематичне знищення мирного єврейського населення нацистами було розпочато (вперше в Європі) відразу ж після нападу Німеччини на Радянський Союз. У ньому брали участь 4 айнзацгрупи СС «А», «В», «С» і «D», додані відповідних груп військ вермахту, поліцейські батальйони СС і тилових частин вермахту, місцеві колабораціоністи, союзники нацистської Німеччини. Теза про боротьбу з «жидо-більшовизму», за допомогою якого радянські євреї ототожнювалися з комуністами як головними ворогами рейху, став одним із лейтмотивів нацистської пропаганди, у т. ч. у періодичних виданнях для жителів окупованих радянських територій. Будь-які акти опору окупантам в перші місяці війни оголошувалися «єврейськими акціями», а жертвами відповідь терору ставали переважно євреї (так мотивувалися розправи з євреями Києва, де в Бабиному Яру 29-30 вересня 1941 було знищено кілька десятків тисяч євреїв, та Одеси).

Айнзацгрупи знищували всіх євреїв у сільській місцевості, а також у містах у зоні німецької військової адміністрації (на схід від Дніпра). Знищення найчастіше проводилося в самих населених пунктах, на очах у інших мешканців. У зоні цивільної адміністрації було створено кілька сот гетто, найбільші з яких у Мінську, Каунасі і Вільнюсі проіснували до середини 1943. Вони ізолювалися від решти населення колючим дротом, внутрішнє самоврядування здійснювали «юденрат» (ради старійшин), що призначалися нацистами для збору контрибуції, організації робочої сили та запобігання епідемій, а також розподілу продуктів харчування. Періодично проводяться розстріли в'язнів гетто, а потім і ліквідація всіх їх мешканців (за винятком перекладених в робочі табори декількох тисяч фахівців) свідчать, що нацисти розглядали гетто як проміжний етап в «остаточному вирішенні» єврейського питання. Лише на території Трансністрії, захопленої румунськими військами, вціліло близько 70 тис. в'язнів гетто. Понад 2 млн.євреїв, які проживали на території СРСР на 22 червня 1941, загинули від рук нацистів та їх пособників (вже в перші дні війни нацисти інспірували єврейські погроми силами місцевих націоналістів у Литві і Західній Україні).

Єврейський Опір

Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто, яке розпочалося 19 квітня 1943, перше міське повстання в окупованій нацистами Європі. До його річниці приурочений День пам'яті євреїв жертв нацизму і героїв Опору, що відзначається щорічно у всіх єврейських громадах світу. Повстання тривало кілька тижнів, майже всі його учасники загинули зі зброєю в руках. Успішним було повстання і втеча кількох сотень в'язнів з табору смерті Собібор, організоване радянським військовополоненим євреєм А. Печерським. Підпільні групи, які організували збройний опір, а також пагони в'язнів і постачання партизанів зброєю і медикаментами, існували в мінському, Каунаська, Білостоцький, віленському гетто. Єврейські партизанські загони і групи загальною чисельністю близько 30 тис. чол. билися в лісах Білорусії, Литви, України. Півмільйона радянських євреїв воювали з нацистами на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Меморіали Голокосту

У пам'ять 6 млн. євреїв жертв нацизму споруджені меморіали та музеї в багатьох країнах світу. Серед них Музей Яд Вашем в Єрусалимі (1953), Центр документації та меморіал у Парижі (1956), Будинок-музей Анни Франк в Амстердамі (1958), Меморіальний Музей Голокосту в Вашингтоні (1994), Музей пам'яті 1,5 млн. єврейських дітей в Хіросімі.